саме з боку «Укрліги», тому про діяльність цієї організації убозівці та Александров постійно обмінювалися інформацією.

До речі, біти також можуть бути непрямим підтвердженням того, що вбивство Александрова – справа рук угруповання, з яким воюють Сербин і Солодун. За манерою виконання вбивство Александрова дуже нагадує вбивство слов'янського підприємця Собка, який допомагав екс-убозівцям. Його також убивали не традиційними ножем чи пістолетом, а молотками.

Тепер повернемося до слідства у справі про вбивство Александрова. Уже те, що слідчі протягом тривалого часу не опитували як свідків Сербина й Солодуна, дає підстави засумніватися в їхній об'єктивності та зацікавленості розкрити вбивство журналіста. Лише через 25 днів після смерті журналіста прокуратура Донецької області розпочала інтенсивні допити двох колишніх убозівців. Ці сумніви посилюються, якщо зважити й на те, як міліція проводила первинні оперативні заходи відразу після вбивства.

По-перше, хоча це й намагаються зараз приховати, але спочатку справа була порушена за статтею «хуліганство», а вже згодом її перекваліфікували як замах на вбивство.

По-друге, як досвідчені оперативники, екс-убозівці стверджують, що одяг Александрова, на якому могли залишитися сліди вбивць, потрібно було вилучити відразу ж, а міліція зробила це вже після смерті журналіста.

Є інформація, що не проводилася експертиза місця злочину на мікрочастинки, не викликалися службові собаки, неналежним чином було обгороджене місце злочину, в Александрова навіть не зрізали нігті, якими він міг дряпнути вбивць.

Чи не забагато «не» у цій справі?

Чи випадково Президент заявив про відсторонення від розслідування справи місцевих правоохоронців, а прокурор області В. Пшонка розповідає на прес-конференції, що «справа перебуває у провадженні обласної прокуратури і немає підстав для її відсторонення».

Справу «особисто контролюють»: Віктор Пшонка, публічно у програмах Александрова обвинувачений убозівцями у прикриванні бандитів; начальник обласної міліції Малишев, який звільнив Сербина і Солодуна після рапорту про існуючі щодо Бантуша підозри; міністр Юрій Смирнов, котрий ігнорував докази екс-убозівців; Генпрокурор Михайло Потебенько, який переправляв скарги на облпрокуратуру до облпрокуратури; Євген Марчук, котрому Александров особисто відвіз касету із першим ефіром убозівців і який жодним чином не відреагував на неї...

Перелік людей, які своїми діями або бездіяльністю сприяли убивству журналіста, а тепер покликаних розкрити його, можна продовжувати аж до Верховної Ради й адміністрації Президента – там Сербин із Солодуном теж були...

Залишається одне запитання: якщо Сербин і Солодун були значно небезпечнішими для бандитів та їхніх заступників, аніж Александров, чому вбили саме його? Тому що вбивали не людину, а Голос.

У той час як і міністри, і роботяги мов у рот води набрали, не бажаючи сваритися з Донецьком, Александров був професійним журналістом, який не хотів мовчати.

Офіцери пройшли всі офіційні інстанції й скрізь наштовхувалися на стіну байдужості. Змінити ситуацію й урятувати їхнє життя (а в інформаційному вакуумі їх би напевно вже давно прибрали) міг тільки Александров з його прямими ефірами, його зв'язками в інформаційних колах Києва, виходами на політичних лідерів.

Він був Голосом, і тому – небезпечним.

Особливо зараз, коли з’явилася чергова касета, коли він хотів підготувати викривальну телепрограму, коли наближаються вибори, коли в його руках опинилися небезпечні фотографії.

До речі, і ці фото, і навіть відеокасети із записами прямих ефірів Александрова зникли. Невідомо, де вони знаходяться сьогодні. Хоча би це, здавалося, мало б наштовхнути слідчих на думку, але...

Можливо, ключ до пояснення такої дивної поведінки слідства варто шукати у подіях, про які Сербин і Солодун заявили на останній прес-конференції. За їхніми словами, вони зустрічалися із заступником міністра МВС Володимиром Мельниковим і зрозуміли, що керована ним опергрупа намагалася знайти лідера «Укрліги» О. Рибака і допитати. Але це їй не вдавалося.

Однак незадовго до прес-конференції Сербин і Солодун довідалися, що Рибак з'явився на допит у Слов'янськ під охороною спецпідрозділу СБУ «Альфа». Вони стверджують, що приїхав він не в наручниках, і це дозволяє припустити, що охороняється він не як підозрюваний, а як свідок.

Виникає запитання: чому Сербин і Солодун – важливі свідки – попри їхні ризиковані заяви, ніким не охороняються, а людина, котра, на їхню думку, повинна бути першим підозрюваним, перебуває під опікою спецпідрозділу СБУ?

Відповідаючи на це запитання, колишні оперативники заявили журналістам, що у 1995-97 роках фірма «Укрліга» розпочинала свою діяльність під так званим «дахом» СБУ.

Також вони повідомили, що коли готувався їхній перший прямий ефір з Александровим 7 жовтня 2000 р., саме начальник СБУ м. Слов'янська Зінченко, намагаючись зірвати його, чинив тиск на Александрова. Окрім цього, як їм стало відомо із джерел у МВС, під час обшуку в «Укрлізі» було вилучено фотографії Рибака, на яких він зображений під час вручення йому посвідчення почесного ветерана СБУ.

Також М. Сербин заявив на прес-конференції, що напередодні йому подзвонив якийсь громадянин (імені його він не став називати з метою безпеки) і повідомив, що особисто розмовляв з К. Яворовським, і той сказав йому, що зброю, з якої вбили Єрмакова, він придбав у співробітників СБУ.

А вбили Єрмакова з автомата АК-74 із глушником – зброї, якою озброєні спецпідрозділи.

Свідок згоден офіційно підтвердити реальність такої бесіди з Яворовським. Резюмуючи ці факти, Сербин припустив, що СБУ просто переховувала свого «почесного ветерана» від слідчої групи Мельникова. У ліпшому разі – це конкуренція між спецслужбами, у гіршому – розмови про «ескадрони смерті» – не вигадка журналістів.

У Слов'янську сьогодні дуже багато міліції. Унікальний випадок, коли замовне вбивство намагаються розкрити збільшенням кількості постів на дорогах. Та звітувати ж якось потрібно…

І останнє. Усі пам'ятають попередження керівників правоохоронних органів журналістам – не займатися самостійними журналістськими розслідуваннями загибелі Александрова, мовляв, це становить небезпеку для життя. Та з огляду на описані події, таке попередження більше схоже на погрозу.

У процесі підготовки цього матеріалу Сербин і Солодун чесно попередили, що коло їхніх друзів і союзників звужується – одні у в'язниці, інші в могилі...

Від цього моменту відповідальність за життя автора цих рядків і двох офіцерів несе Президент України.

Від його політичного рішення залежить розкриття вбивства І.Александрова та запобігання подальшим убивствам. Йому досить лише дотримати свого слова і передати справу Александрова з провадження обласної прокуратури до Генеральної, виявити свою зацікавленість у розкритті вбивства та покращенні іміджу країни. Прошу вважати цю статтю відкритим листом до Президента Л.Д.Кучми.

Сергій ГАРМАШ, газета «Дзеркало тижня», 2003 р.

 

Слідчий з особливо важливих справ ГПУ

Олександр Каліфіцький:

«Ігор Александров насправді виконував свій громадянський та професійний обов’язок. Чого не можна сказати про офіцерів, котрі своїми необачними заявами посприяли його загибелі»

Справи Александрова, про фальсифікацію розслідування вбивства журналіста та вбивство обвинувачуваного в цьому злочині Юрія Вередюка, про викрадення і вбивство краматорських бізнесменів Жемова та братів Карпенків перебувають у провадженні старшого слідчого з особливо важливих справ Генпрокуратури України Олександра Каліфіцького. І якщо справа про фальсифікацію матеріалів щодо Вередюка, його вбивство та інші епізоди розслідуванням було завершено, то у справі Александрова вже рік як триває суд. Деякі засоби масової інформації прогнозують, що справа в суді розвалиться, а скандально відомий Олег Солодун, гість останньої передачі журналіста, завзято звинувачує слідчих у всіх смертних гріхах, заявляючи, що цю справу, як і раніше, розкрито не повністю. Чи це правда, запитали «Факти» в Олександра Анатолійовича Каліфіцького. Убивці Ігоря Александрова відмовилися від своїх свідчень на досудовому слідстві.

– До винесення судом вироку я, на відміну від Солодуна, не можу коментувати справу, – говорить Олександр Каліфіцький. – У ній багато епізодів, і суду необхідно допитати велику кількість свідків. Та я можу сказати, що, направляючи справу до суду, орган слідства вважав зібрані докази достатніми для закінчення розслідування. Всі вони були отримані законними шляхом, і я не переймаюся щодо того, як їх оцінить суд. А те, що деякі виконавці нападу на Александрова відмовилися від своїх свідчень, можна було передбачити – адже подібна практика захисту підсудних є досить поширеною. Але свідчення виконавців, де вони визнають себе винними, – це не єдині докази, що є у справі.

– Як усі добре пам'ятають із публікацій у пресі, зокрема, й у «Фактах», на так званій «дюссельдорфській касеті», за намір оприлюднити яку у своїй передачі і було вбито журналіста Александрова, за словами Сербина та Солодуна, нібито міститься компромат на міліцейське та прокурорське керівництво Краматорська. Чомусь ми так і не побачили прізвищ корумпованих чиновників та офіцерів у списку підсудних по цій справі...

– Копія цього аудіозапису знаходилася у колишніх на той момент співробітників місцевого відділу боротьби з організованою злочинністю Солодуна та Сербина. Вони її отримали у 2000 році, і все, що ви говорите, будується, м'яко кажучи, лише на їхніх голослівних заявах. У ході допитів, ще в лютому 2003 року, вони надали нам роздруківку «дюссельдорфської касети». Вона не могла використовуватися слідством як доказ, оскільки була добута непроцесуальним шляхом. Лише після розкриття слідчою групою Генпрокуратури і СБУ вбивств члена організованого злочинного угруповання (ОЗУ) «17-та дільниця» Єрмакова та бізнесмена Собко, у вересні 2003 року Солодун і Сербин видали цей аудіозапис. Касету долучено до матеріалів кримінальної справи, але на ній є лише запис розмови члена угруповання Яворовського з іншими бандитами, у якій йдеться про обставини скоєного ним та слов'янським бізнесменом Олександром Рибаком убивства Єрмакова. Згадок або інших даних про корупційні зв'язки керівництва УМВС України в Донецькій області або керівництва прокуратури, які так любить змальовувати Солодун, на касеті немає. Оскільки вбивство Єрмакова на момент передачі касети було вже розкрито, а вбивць заарештовано, вона лише доповнила масив доказів, не маючи значення по справах щодо інших убивств.

 

– Але якщо оприлюднення «дюссельдорфської касети» не могло нашкодити замовникам убивства, як тоді можна розцінювати заяви Генпрокуратури про те, що Ігоря Александрова було вбито через його професійну діяльність?

 

– Коли журналіст надав ефірний час Солодуну та Сербину, звідки він міг знати, що їхні заяви не мали доказової сили, а були просто озвученням широко відомих фактів. Александров не був юристом, і тим паче слідчим, і тому розцінював інформацію звільнених на той час міліціонерів як доведену і таку, що здатна вплинути на поліпшення криміногенної обстановки в регіоні. Він насправді виконував свій громадянський і професійний обов’язок. Чого не можна сказати про Солодуна та Сербина. Адже до свого звільнення з органів внутрішніх справ вони були кадровими офіцерами одного з елітних підрозділів міліції, мали достатню юридичну підготовку для того, щоб оцінити правовий і процесуальний рівень своїх голослівних заяв та їхні можливі наслідки. Адже навіть згідно з цими заявами, вони не знали про місце знаходження оригіналів документів, на які посилалися. Після вбивства журналіста ані Солодун, ані Сербин не знали, хто здійснив напад. А під час їх допитів як свідків, стверджували, що напад на Александрова здійснив член угруповання «17-та дільниця» Костянтин Яворовський та їхній колишній начальник Володимир Бантуш, що в ході слідства не підтвердилося. Упевнений: руками слідчо-оперативних працівників вони намагалися поквитатися зі своїм «кривдником» Бантушем, який свого часу ініціював їхнє звільнення з органів за компрометуючими мотивами, а також із Яворовським, одним із членів ОЗУ, якого вони називали «поплічником» Бантуша. Напад на Александрова було розкрито винятково слідчим шляхом, без «допомоги» Солодуна і Сербина, про яку вони вже встигли роздзвонити.

 

«Сербин і Солодун ніколи не були членами слідчо-оперативної групи з розслідування справи Александрова»

 

– На одному з брифінгів у Генпрокуратурі лунала заява, що Солодун і Сербин мали у цій справі якийсь особливий статус. А тепер, коли справа перебуває в суді, а суд цей є відкритим і кожен може стежити за його ходом, Олег Солодун не втомлюється заявляти, що, хоча виконавців убивства Александрова і заарештовано, замовники й дотепер залишаються на волі.

 

– Ані Солодун, ані Сербин ніколи не були членами слідчо-оперативної групи Генпрокуратури та й не могли такими бути. По-перше, тому що їх неодноразово допитували як свідків у справі, а по-друге, на момент створення в 2003 році цієї групи Солодун і Сербин вже не були співробітниками правоохоронних органів. Кожна з цих обставин сама собою виключає можливість перебування їх у складі слідчо-оперативної групи.

Окрім того, під час допитів як свідків їх обох було попереджено про кримінальну відповідальність за розголошення таємниці слідства. У зв'язку з цими обставини вони не мають ані морального, ані юридичного права коментувати, а тим паче розголошувати результати слідства. Особисто я переконаний, що всі особи, причетні до скоєння цього злочину, постали сьогодні перед судом.

 

– Ви завершили також розслідування справи щодо вбивства Вередюка, якого обвинувачували в убивстві Ігоря Александрова. Ранг обвинувачених по цій справі обмежився, згідно опублікованої інформації, начальником міськвідділу міліції Ігорем Криволаповим. Чи міг він без опіки, «даху», так вдало і спритно сфальсифікувати гучну справу і навіть організувати вбивство?

 

– Коментуючи заяву Солодуна про те, що до фабрикації кримінальної справи щодо Вередюка були причетні деякі тодішні високопосадовці з правоохоронних органів, я не маю жодного сумніву, що й у цьому випадку ним керують лише його власні амбіції та бажанням помститися, знеславити колишніх керівників правоохоронних органів Донецької області. Питання лише: навіщо? Всі обставини фабрикації справи щодо Вередюка ретельно вивчалися в ході слідства. Озвучена Солодуном інформація повністю суперечить реальним обставинам цього злочину. Слідство встановило осіб, причетних до його скоєння.

Це Ігор Криволапов та колишній начальник відділу карного розшуку Донецької обласної міліції Олександр Герасименко, яких на сьогоднішній день притягнуто до кримінальної відповідальності. Вони, у своїй суті, мало чим відрізняються від знаменитих київських «перевертнів». І ті, й інші замішані в убивствах і фальсифікаціях. Незважаючи на різні політичні обставини в державі, керівництво Генпрокуратури завжди ставило перед нами єдину вимогу: ретельно і в рамках закону розслідувати цей злочин і прийняти процесуальне рішення щодо всіх осіб, які до нього причетні, незважаючи на їхні звання і посади. Саме це ми і зробили. Тому можу заявити, що усі обвинувачення, висунуті Солодуном, слідство перевірило і не виявило їх підтвердження.

До речі, ще під час розслідування вбивства Єрмакова і Солодун, і Сербин неодноразово заявляли, що, мовляв, Рибак є недосяжним для правоохоронців, оскільки володіє великим капіталом, і навіть, за наявності незаперечних доказів, його не буде притягнуто до кримінальної відповідальності. А після того як Рибака було затримано, і він постав перед судом, Солодун і Сербин обрали для себе нову мішень – людей, які раніше обіймали керівні посади у правоохоронних і владних органах Донецької області, і почали заявляти про їхню причетність до вбивства Александрова і фальсифікації справи щодо Вередюка. Гадаю, це обумовлено тим, що справа Александрова підходить до свого логічного завершення, і, розуміючи, що на цьому їхня роль «борців за правду» припиняється, та прагнучи постійно перебувати у центрі уваги, вони щосили починають коментувати інші справи, що заходяться у моєму провадженні, плавно підводячи громадськість до думки, що у розкритті і цих злочинів є їхні заслуги. Тож хочу відразу наголосити на тому, що у справах щодо інших особливо тяжких злочинів на території Києва і Донецької області Солодун і Сербин не є свідками. Проте разом зі своїми вигадками Солодун розголошує і відомі йому матеріали кримінальної справи, і навіть не замислюється про те, що деякі злочинці, які перебувають зараз у розшуку, і з виступів Солодуна отримують важливу для них інформацію.

Схоже на те, що нічого його не навчила трагічна доля журналіста Александрова. Чи це таким великим є його бажання якось нашкодити Генпрокуратурі, яка не допомогла йому помститися давнім ворогам? На мою думку, ці «борці» давно мали би вибачитися перед тими, кого вони так «сміливо» і безпідставно обвинуватили у пресі.

«Загибель журналіста посприяла популярності екс-міліціонерів»

 

– Але ж цих міліціонерів свого часу було звільнено з органів саме через їхню порядність та принциповість. Їх переслідували, і про це неодноразово писала преса.

 

– Я впевнений, що справжньою причиною публічних виступів Солодуна і Сербина є їхня особиста амбіційність і бажання за будь-яку ціну створити собі позитивний політичний імідж, а заразом і поквитатися з усіма, хто сприяв їхньому звільненню з правоохоронних органів, та аж зовсім не жага справедливості і боротьби зі злочинністю, як це може здатися на перший погляд. Саме тому вони, не маючи реальних доказів та використовуючи засоби масової інформації як знаряддя для досягнення власної мети, і почали серію своїх так званих «викривальних виступів».

Так, в авторських програмах Ігоря Александрова «Без ретуші» Солодун і Сербин привселюдно заявили про корупцію, що, за їхніми словами, панує, в УБОЗ і прокуратурі, і небажання цих органів розкривати злочини, а також про наявність у них незаперечних 78

ДАЛІ БУДЕ...

То, что ты делаешь в жизни, лишь половина уравнения, а другая и более важная — с кем ты это делаешь.
Когда мать заботится о своем сыне, она заслуживает уважение, ее нельзя равнять со служанкой
Белое станет черным, черное белым — никогда.
Каждый человек должен иметь право и возможность достойно зарабатывать, а не просить.
Да, я не временный секретарь больше, мне поручили старую работу Джима.
В душе всегда остается след от сильной любви, и она легко разгорается снова.
С подсознанием не поспоришь. Жаль, что мужчины об этом не догадываются. А женщинам лень объяснять не очевидные истины.
Любовь травами не лечится.
Быть свиньей можно, только надо помнить, зачем их выращивают.
Да, я не временный секретарь больше, мне поручили старую работу Джима.
Главное — не терять надежду, пусть сейчас не время для любви…
Такое уж дело печаль: удовольствия от нее никакого, а времени и сил отнимает так много, что на другие дела почти ничего не остается.
Люди способны вынести почти все, что угодно, если у них нет выбора. Мужество — когда у вас есть выбор.
Она очень сильная. Я иногда боюсь.
Честь это вопрос выдержки. Одни могут выдержать больше, другие меньше. Но рано или поздно все дают слабину.

доказів цих фактів і причетності до них особи, що скоїла вбивства членів ОЗУ Єрмакова, Кулі і Собка. Продовжуючи мусолити цю тему на прес-конференціях, вони отримали бажану популярність. І в останній передачі «Без ретуші» заінтригували глядачів обіцянкою наступного разу надати незаперечні докази причетності якихось осіб до вбивств і корупції. Постає запитання: чому вони відразу не розповіли про усе, що знали? Може, тоді вони би зберегли журналістові життя?

Адже через їхні викриття в успішного на той час бізнесмена Олександра Рибака одна за іншою почали зриватися мільйонні угоди. Подібні люди такого не подарують. Натомість Солодуну і Сербину трагічна загибель Александрова додала популярності, дозволила значно частіше з’являтися на сторінках преси та екранах телевізорів. І вони максимально використовували час, який минув до розкриття злочину, задля самореклами.

Не виключено, звісно, що Солодуна і Сербина хтось використовує у політичних цілях, штучно підігріваючи інтерес до «борців за правду». Та якщо це так, гадаю, можна було би підібрати осіб зі значно «чистішими» біографіями та моральними якостями.

 

– Що ви маєте на увазі, натякаючи на сумнівні моральні якості Солодуна і Сербина?

– Починали вони із дрібниць. У 1992 році на пероні станції Краматорськ Солодун вилучив у перевізників шістнадцять ящиків вершкового масла. Подальша доля цього, тоді гостродефіцитного, продукту залишається нез'ясованою, але факт неналежного виконання ним своїх обов'язків установили і у посаді понизили. У 2000 році він почав стверджувати про наявність корупції у правоохоронних органах і про те, що йому не дають можливості боротися зі злочинністю, хоча, як мені відомо, після їхнього звільнення із МВС тим самим Краматорським УБОЗ було розкрито низку серйозних злочинів, зокрема, й сім замовних убивств.

На сьогодні розслідується і кримінальна справа, одним із основних фігурантів якої є Сербин.

Надзвичайно цікавими є і стосунки Солодуна та Сербина із членами краматорського злочинного угруповання «17-та дільниця», про які вони, до речі, самі розповідали в передачах і на прес-конференціях. Так, ще у першій передачі «Без ретуші» від 21 вересня 2000 року Сербин зізнавався, що протягом тривалого часу підтримував дружні стосунки із лідером угруповання Єрмаковим і часто з ним зустрічався.

Характеризуючи Єрмакова, який заволодів у результаті протиправної діяльності декількома мільйонами доларів, Сербин говорив: «Він був... може, навіть талановитим, тобто якщо він зміг організувати роботу, що йому принесла мільйонні прибутки у доларах, гадаю, не кожен бізнесмен в Україні чи, припустимо, у Донецькій області зуміє це зробити». Колишній працівник Краматорського УБОЗу, який мав боротися зі злочинністю, захоплюється талантом лідера угруповання, називаючи його злочинну діяльність «роботою».

Після звільнення Сербина з органів внутрішніх справ його особистим водієм став Яковенко, котрий раніше був водієм у лідера угруповання, а після смерті того – водієм Єрмакова. У своїх виступах Солодун і Сербин висловлювали занепокоєння фактом засудження першого лідера ОЗУ «17-та дільниця» Шпортюка, і заявляли, що справу щодо нього було сфабриковано. Обурювалися вони й тим, що стосовно члена ОЗУ Мешалова намагаються фабрикувати справу про вбивство. Водночас зазначу, що і Шпортюка, і Мешалова, і ще одного учасника цього злочину суд визнав винними у вбивстві, їхню причетність до якого так ревно заперечували Сербин і Солодун.

 

– Ви зараз звинувачуєте людей, яких було відновлено на службі та які обіймають на сьогодні високі посади у правоохоронних органах. Чи готові ви відповісти за свої слова?

– Я чудово розумію, що після публікації цього інтерв'ю вони у відповідь розгорнуть на свій захист широкомасштабну акцію у засобах масової інформації, обвинувачуючи мене у всіх смертних гріхах. Проте я не має жодного наміру підігравати їм, вступаючи у дискусію на сторінках преси. Я висловив те, що давно накипіло, і якщо Солодун і Сербин вважатимуть, що я зводжу на них наклеп, що ж, ми можемо зустрітися в суді. На відміну від них, мої твердження я ґрунтуюся лише на доказах у справі. Мене дивує лише те, чому всі, кого Сербин і Солодун протягом тривалого часу голослівно обмовляють, мовчки терплять це. Адже навіть обвинувачені по справах спростовують вигадки цих «борців за правду», розповідаючи про їхню сумнівну діяльність. Вважаю, що правда для всіх єдина. І її можна відновити в суді».

Ірина Десятникова, «Факти», 18 січня 2006 р.

 

ДВА КОЛИШНІХ СПІВРОБІТНИКИ КРАМАТОРСЬКОГО УБОЗу ВЕДУТЬ БІЙ ІЗ ТІННЮ

 

«Нагадувати про справу директора слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігоря Александрова немає потреби – преса достатньо розповідала про його «показове» убивство. У цьому контексті, зокрема, згадувалися і двоє звільнених співробітників УБОЗу міста Краматорська Сербин і Солодун, яким Александров надавав ефір. Лунали навіть припущення, що смерть журналіста – наслідок тієї телепередачі. У місцевого журналіста Павла Передерія, який ретельно досліджував цю справу, є власна думка, зокрема, й щодо ролі двох «непокірних» убозівців.

 

Бійці інформаційної війни

Свого часу через телеекрани та газетні шпальти ми мали змогу спостерігати за скандалом, що вибухнув у Краматорськом відділі УБОЗ. Його авторами стали звільнені незадовго до цього з органів внутрішніх справ офіцери М. Сербин і О. Солодун. Екс-міліціонери заявили журналістам, що в них нібито є серйозні документи, які свідчать про зв'язок їхнього колишнього шефа – начальника Краматорського відділу УБОЗ полковника міліції В. Бантуша – із лідерами місцевого організованого злочинного угруповання «17-та дільниця».

Одним із перших, хто надав можливість Сербину та Солодуну виступити в ефірі, був нині покійний директор слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігор Александров. Саме він разом із народним депутатом Шеховцовим супроводжував екс-міліціонерів під час прес-конференції в Києві, влаштованої «IREX Pro Media» у жовтні 2000 року. Своє звернення до ЗМІ вони мотивували тим, що безуспішно пробували застосувати всі законні шляхи і тепер всерйоз побоюються за свої життя.

Після повернення зі столиці Ігор Александров випустив у прямий ефір чергову авторську передачу «Без ретуші» за участю М. Сербина й О. Солодуна. Колишні міліціонери привселюдно заявили про наявний у них список жертв, засуджених місцевою братвою до «найвищої міри покарання». У відповідь на це Александров попросив: «Залишіть мені список «засуджених». Покладу до сейфу, буду порівнювати». Не знаю: чи задовольнили колишні правоохоронці прохання ведучого, але за кілька днів І.Александрова запросили відвідати Краматорський відділ УБОЗ. Керівництво цієї організації вимагало надати можливість оприлюднити по телебаченню свою точку зору. А заразом і поцікавилися у журналіста: яку мету він особисто переслідує у цій справі? На це Александров, не замислюючись, відповів, що прагне докопатися до істини.

Саме тоді йому і надали можливість ознайомитися із величезною кількістю документів, які проливали світло на те, «хто є who». На жаль, підготувати передачу на основі інформації, отриманої того дня в УБОЗі, Ігор Александров не встиг. Йому завадила смерть. Спробуємо власними силами наблизитися до істини, якої так самовіддано дошукувався покійний тележурналіст.

 

«Общак» – «дєло тонкоє»

За час роботи М. Сербина та О. Солодуна у Краматорському відділі УБОЗ до їхніх посадових обов'язків входило цілеспрямоване здійснення оперативно-розшукових заходів щодо документування злочинної діяльності місцевої «братви».

Серед «підопічних» особливо виділялося організоване злочинне угруповання, що називало себе «17-та дільниця».

Ця «бригада» виникла влітку 1992 р. і спочатку нараховувала до тридцяти чоловік. Тоді її очолювали два кримінальних «авторитети» «Альба» і «Хам», що вже мали за плечима кілька судимостей. «Братва» задовольнялася стягуванням данини з власників кіосків та невеликих магазинів. Підприємці із цим мирилися, і писати заяву до правоохоронних органів не поспішали. Левову частку «данини» «авторитети» витрачали на власні потреби. Обидва вони були наркоманами, а це, як відомо, справа недешева.

Решта «братви» мирилася із такими «розкладами» доти, доки із в'язниці не повернувся І. Шпортюк (прізвисько «Шкрок»), який щойно відсидів свій другий термін за хуліганство. Він очолив «братву» і ввів сувору дисципліну. Почали проводитися збори «17-тої дільниці», де серед інших питань вирішувалися проблеми поповнення та витрачання «общака». Доходи «17-тої» значно зросли із долученням до «бригади» директора однієї з місцевих фірм О. Беззапонного (на прізвисько «Петрович»). Маючи неабиякий талант «робити гроші», «Петрович» налагодив постачання до Москви вагонами пива Краматорського пивзаводу і в такий спосіб приніс в «общак» угруповання перші десятки тисяч доларів. Лідери «17-тої дільниці» почали купляти іномарки та квартири. Чисельність угруповання зросла до ста чоловік.

Наприкінці 1993 р. вісім «братків» на чолі зі «Шкроком» опиняються на лаві підсудних і отримують за вимагання і хуліганство строки – від трьох до п'яти років. Але «17-та дільниця» при цьому зберігає свою цілісність. Угруповання очолюють найближчі «соратники» «Шкрока» – І. Яковенко на прізвисько «Єгор» та І. Єрмаков на прізвисько «Єрмак». Вони продовжують втілювати в життя комерційні ідеї «Петровича». «Братва» скуповує в регіоні шкіри тварин і експортує їх до Італії. Створюються фіктивні фірми, що нібито займаються продажем олії, а насправді «кидають» комерційні структури по всій Україні на десятки й сотні тисяч доларів.

Лідери «17-тої дільниці» починають жити, як то кажуть, на широку ногу. Тепер кожен із них вже має цілодобову охорону. Але великі гроші – великі проблеми. Наявність охорони порятувала не усіх. Навесні 1996 р. на шосе між Слов'янськом та Краматорськом було розстріляно автомобіль, в якому їхав «Єгор». І охоронець і водій, які перебували в автомашині також отримали по контрольному пострілу в голову. «17-тою дільницею» почав одноосібно керувати «Єрмак». Його помічником став Дмитро Герман, що вирізнявся особливою жорстокістю та цинізмом. Прихильників «Шкрока», який перебував за ґратами, фактично було усунено від справ.

Вершиною кримінальної економіки «17-тої дільниці» стала взаємодія з горлівською фірмою «Ассет-Інтернейшинл». На цю фірму «Єрмака» вивів знову таки «Петрович». «Ассет-Інтернайшинл» отримала від «Донецьктрансгазу» векселі підприємств, що заборгували за газ у 1994-1997 роках, на загальну суму близько 18 млн. гривень. «Братва» примусила ці гроші працювати на себе. Значні суми почали перераховуватися на рахунки створених фіктивних фірм, після чого конвертувалися у готівку або переправлялися в офшорну зону Гібралтару. «Єрмак» та «Петрович» придбали нерухомістю в Іспанії, куди планували виїхати на постійне місце проживання.

До цих фінансових махінацій колишні співробітники Краматорського відділу УБОЗ ставляться своєрідно. У передачі Ігоря Александрова «Без ретуші» М. Сербин ділиться своїми міркуваннями: «Єрмаков – талановита людина, оскільки спромігся заробити мільйони, чого не кожен в Україні зможе досягти». На прес-конференції в Києві О. Солодун сказав: «Три мільйони доларів – сума в Іспанії майже фантастична. Як ці гроші були зароблені і як вони туди потрапили?..» Мене запитують: «Чому, працюючи у МВС, ви не відстежили це?» Такою є структура органів!» Цікава відповідь...

Куди, в такому випадку, дивилися всюдисущі податківці та інші фіскальні органи, до чиїх обов'язків належить дбати про дотримання державних інтересів?

Хоч би там як, а лідери «17-тої дільниці» стали підпільними мільйонерами але, на відміну від громадянина Корейка, не приховували цього. Та, як кажуть, срібло і злото тягнуть у болото. У вересні 1998 р. «Єрмака», коли той сидів за столиком у кав’ярні «Парадіз», застрелив з автомата кілер. Дмитро Герман, якому у спадок від «Єрмака» дісталася влада над «17-тої дільниці», прихопив «общак» і зник за кордоном. Накивали п’ятами й інші активні учасники угруповання. Через рік Германа затримали співробітники Інтерполу в Дюссельдорфі (Німеччина). Під час арешту в нього виявили «общакових» 400 тис. марок.

 

Єдиний спадкоємець

Невдовзі після вбивства «Єрмака» на свободу вийшов «Шкрок». Він розпочав активні пошуки Германа зі зниклим «общаком» угруповання. За наявною інформацією, саме в особі «Шкрока» Герман вбачав основну перешкоду своєму поверненню в рідне місто. Протягом лише кількох місяців на лідера «17-тої дільниці», який тільки-но «відмотав строк», було вчинено два замахи. Спочатку в грудні 1998 року під автомобіль «Шкрока» намагалися підкласти бомбу, а згодом у нього самого стріляли з автоматичної зброї у дворі власного будинку. Незважаючи на це, «Шкрок» продовжував відновлювати свій авторитет серед «братви». Усі спроби Краматорського відділу УБОЗ задокументувати його діяльність зазнавали краху. У оперативників складалося враження, що «Шкрок», перебуваючи у в'язниці, навчився передбачати майбутнє. Усе виявилося значно простішим.

У ході оперативно-розшукових заходів було встановлено, що «Шкрок» користується стільниковим телефоном, зареєстрованим на чуже ім'я. На запит правоохоронних органів, телефонна компанія надала довідку про вхідні та вихідні дзвінки, що здійснювалися з цього номера. Серед них неодноразово зустрічався телефон, що зареєстрований за торговим домом «Технопром». Як з'ясувалося, засновник фірми в грудні 1998 р. передав мобільник М. Сербину і, не укладаючи жодного договору, покірливо сплачує щомісяця за його телефонні розмови. Михайло Омелянович регулярно зідзвонювався зі «Шкроком», навіть перебуваючи у відпустці чи на лікарняному. Жодних рапортів начальству про розмови із лідером злочинного угруповання «17-а дільниця» оперуповноважений не подавав.

На цьому неприємні для керівництва УБОЗ відкриття не закінчилися. Незабаром з'ясувалося, що у «Шкрока» з’явилися бронежилет і дві радіостанції «Кайра», які зазвичай використовуються для оперативних цілей. Наприкінці травня 1999 р. у Краматорському відділі УБОЗ було проведено інвентаризацію. У результаті комісія встановила недостачу одного бронежилета та двох радіостанцій «Кайра». Цікаво, що ключ від комори спецтехніки та спецзасобів був не лише у відповідальної за них особи, а ще й у майора Солодуна.

Чим далі – тим цікавіше. З оперативних джерел стало відомо, що зимовими вечорами лідер «17-тої дільниці» полюбляв прогулюватися із М. Сербином та О. Солодуном алеями старого парку. Оперативники, вочевидь, ділилися зі «Шкроком» новинами про «роботу». Про свої приязні стосунки із кримінальним «авторитетом» керівництву вони, звісно, не доповідали. За півроку «розробки» справи щодо лідера «17-тої дільниці» було подано всього лише кілька рапортів.

У своїх подальших численних телеінтерв'ю М. Сербин і О. Солодун свого несанкціонованого керівництвом зв'язку зі Шпортюком не заперечують. Говорять: «Ми не допустили, аби його вбили по «бєспрєдєлу». Дивно, але колишні міліціонери неодноразово заявляли, що «Шкрок» є спадкоємцем багатств «17-тої дільниці». Невже вони не знають, що кошти, нажиті злочинним шляхом, підлягають конфіскації на користь держави?!

 

Без вини винні?

Наприкінці травня 1999 р. начальник Краматорського відділу УБОЗ підполковник В. Бантуш відсторонив Сербина та Солодуна від справ і вилучив у них секретне діловодство. Три місяці потому після проведення службового розслідування їх було звільнено з органів внутрішніх справ із формулюванням «За порушення дисципліни  84
ДАЛІ БУДЕ...

Откусывая маленький кусочек халявы, стоит вспомнить о ложке дегтя…
Моя любовь… — материя хитрая. Я того, кто ниже меня, любить не могу, а тем, кто выше, завидую смертно.
Все деньги на свете не стоят потерянных дней нашей жизни.
пусть нам не нужны будут другие, для того чтобы видеть, как мы любим друг друга
Зачем ждать до утра? Начать новую жизнь можно и с вечера…
Самоубийство — это абсолютная власть.
ы нарушил 3 федеральных закона, когда покрошил его Ferrari. Поэтому многие ребята хотят перед тобой проставиться, и я в том числе.
Зло проистекает не от дьявола — оно коренится в банальности.
Каждый день жизни – это не просто время, которое мы должны прожить, но и дела, требующие нашего внимания и решения.
Ты сказал да, как будто согласился взять меня в жены.
Я бы сказал, что невежественный человек, это недоделанный человек.
Мы избалованы потому, что не ценим те вещи, что у нас есть.
Зло проистекает не от дьявола — оно коренится в банальности.
Сила появляется от поражения, а не от побед.
Че уставился, как Гамлет на череп Йорика?

Длился унылый вторник , и надоедали идеи о наступающей зарплате . Однако работать было неприятно. И даже несмотря на инструкции руководства. Заметим, очень даже компетентного мужика.
Нравилась идея убежать и вернуться домой, зайти в магазин приобрести бутылочку пивка , и, возможно, что-то вроде чипсов. Подобная перспектива привлекала с каждым звонком телефона больше, трудиться моглось редко. Сбивали с рабочего ритма и соседний отдел, смаковавшие на перерыве какой-то сабантуй. Надо ли говорить, что настроение испортилось.
Значит, остается чего-нибудь веселое зачудить.
Ну, понял ! смотаюсь в ларек как бы купить курева, прогуляюсь, ну и попутно грусть-тоску чем-нибудь обрадую. Лифт, ступеньки, и ужасно шумный столичный город : пыль, спешащие, и такие же как я планктонины, костюмы, чудом выползшие в рабочее время на улицу. Сколько нас задолбанных системой !
Спешу по тротуару - а им все равно ...
Магазин. Купил за чем шел, ну и 0,5 пива на сейчас. за магазинчиком и пристроился : глотаю живительный напиток ну и крабами закусываю, "Приму" открыл, на окружающих посматриваю. И вот ведь интересно , стоит гражданин, неторопливо, кайфует, не нужно ему никуда в душный офис возвращаться - живет как хочет. Просто Зависть гложет.
Наблюдения полученные здорово задуматься заставили. Ради чего, вот проблема, трудиться над тем, что совсем не привлекает?
Пришел снова в офис, хотя стремление освободиться осталась.
Просидел скрепя сердце аж до завершения, и навострил лыжи на заслуженный ночной перерыв. Путешествовать весьма далеко - в метро, и еще шесть остановок автобусом. Парочка часов набегает. А как по- другому? Если офис недалеко от центра, оклад хороший, а снять квартиру получается лишь в ораинных районах, т.к. оклада чтобы расположиться в центре маловато.
Метро: толчея, вонь, и так каждый рабочий день. Раздавленный, добрался и отправился дожидаться следующий транспорт. Долго ждал, тоже давка, едем ужасно долго , пешеходы, заторы.
Идентичный продолжительный путь завтра : почему заводить будильник в шесть утра. Вечно думаю о сне. Круги под глазами. Да все так. Идя к жилищу, купил в магазине литру еще пива - сбросить омерзение от работы и тошнотик - заниматься готовкой нет желания, хоть уже и кишечник пошаливает.
Ввалился, помыл руки, перекусил, и потом залег перед голубым экраном. Передают дрянь, поигравшись пультом и надпив немного пива, заснул. Свободное время прошло, назавтра просыпаться, следующий дурацкий этап офисного существования.
Два выходных - рай : можно отоспаться без будильника до часу, пока не наскучит поиграть в стрелялку, отправится пошататься. Прикинув, что близится тяжелый понедельник, кривишься с отвращением и посылаешь пришедшую мысль прочь.

Продолжение следует...

Велика радость любви, но страдания так велики, что лучше не любить вовсе
Лошадь, выигравшая забег получает столько же овса, что и проигравшая…
Люди способны вынести почти все, что угодно, если у них нет выбора. Мужество — когда у вас есть выбор.
Она касается самых трепетных струн нашей души, пробуждая надежду даже в самом закоренелом цинике, — вот почему мы слушаем музыку.
Жизнь слишком коротка, чтобы тратить её на злобу, и моё достоинство никогда не даст мне прибегнуть к мелочным ссорам на людях.
Лошадь, выигравшая забег получает столько же овса, что и проигравшая…
Равнодушие — есть наивысшая жестокость
Правда невероятнее вымысла, поскольку вымысел должен быть похож на возможное, а правда — нет.
Правда невероятнее вымысла, поскольку вымысел должен быть похож на возможное, а правда — нет.
Поступать правильно должно быть легко. А на деле выходит наоборот — как всегда.
Говорят, что сны — это вторая жизнь, которая могла бы сделать жизнь — прелюдией к снам
Ты никогда не страдала, а люди, не испытавшие страданий, не ценят ничего на свете.
Брак-это не просто обет, это священный союз, который ко многому тебя обязывает
В душе всегда остается след от сильной любви, и она легко разгорается снова.
Одним желанием от зла не избавишься.

Как всегда медленно тащился обычный день , да в голову приходили идеи о наступающей весне . Несмотря ни на что, работать было неприятно. И даже несмотря на внушения старшего менеджера. И ведь как бы и компетентного мужика.
Нравилась идея убежать и оказаться дома, мимоходом раздобыть винца , и, возможно, что-нибудь вроде чипсов. Эта тема нравилась с каждой минутой больше, трудиться тянуло через раз. Мешали и сотрудники, обсуждавшие через тонкую стенку прошедший банкет. Ясен пень, настроение пропало.
Хрен с ним, остается чего-то веселое зачудить.
Ну, придумал - смотаюсь в ларек вроде за сигаретами, проветрюсь, под это дело настроение свое упавшее чем-то побалую. Проходная, и ужасно шумный большой город : трамваи, парочки, манагеры, костюмы, непонятно как оторвавшие свой зад и вышедшие в рабочее время наружу. Сколько нас задолбавшихся ...
Бегу по тротуару , а им все равно !
Пришел в магазинчик. Приобрел что надо, ну и бутылку крепкой "Балтики" вдогонку. У крыльца пристроился : глотаю пивко - анчоусами балуюсь, сигаретку взял, вокруг смотрю. И характерно : стоит мужик, неторопливо, в кайф, не нужно ему никуда назад идти - живет полноценно.
Мне просто Завидки берут.
Опыты эти крепко в душу запали. Чего ради, спрашивается, корпеть над тем, чего терпеть не можешь?
Пришел снова в офис, ну а цель послать все окрепла.
Дожил с омерзением аж до отбоя, и двинулся в родную квартиру. Добираться довольно далековато - метро из центра и еще десяток остановок трамваем. Парочка часов набирается. А что делать? Работать в центральном районе, зарплата нормальная, а снять квартиру выходит только на окраине, ибо зарплаты чтобы расположиться в центре не хватает.
И снова в метро ужасные толпы, вонища, и так двадцать дней в месяц. Раздавленный, добрался и отправился ждать следующий транспорт. Долго ждал, тоже ужасные толпы, движемся не спеша , выходят пассажиры, машины в пробках.
Идентичный продолжительный путь завтра с утра , почему подъем когда еще темно. Всегда хочется спать. Круги под глазами. Ну, все тем же мучаются. Подходя к дому, прикупил в магазине литр еще пива - сбросить впечатления от работы и тошнотик - заниматься готовкой нет желания, хоть уже и живот начинает болеть.
Пришел, помыл руки, наскоро поел, и потом залег перед голубым экраном. Передают чепуху, попереключав пультом и надпив чуток янтарного напитка, вырубился. Все, назавтра подъем, следующий дурацкий круг ходьбы на работу.
Когда выходные дни, приносят облегчение : спать аж до того, пока сам проснешься, вдоволь посмотреть телевизор, сходить пошататься. Представив, что скоро тяжелый первый день недели, кривишься с унынием и прогоняешь эту мысль подальше.

Ожидайте вторую часть.

… Но людям не требуются причины, чтобы испытывать те или иные чувства. Они испытывают то, к чему предрасположены.
Она очень сильная. Я иногда боюсь.
Жаль, что я не в силах сделать больше: увезти тебя на Галапагоссы или вызвать весну.. что-то больше.
Каждый человек должен иметь право и возможность: построить дом, посадить сад и вырастить детей.
Не отчаивайся! Худшее еще впереди!
Каждую ночь я закрываю глаза, возвращаюсь к поискам тебя.
Жизнь слишком коротка, чтобы тратить её на злобу, и моё достоинство никогда не даст мне прибегнуть к мелочным ссорам на людях.
Твоя работа как безопасный секс. Движение есть, а результата нет!
современные злые волшебники с успехом используют деньги вместо заклинания.
В поиске виновных — самый главный подозреваемый ты сам.
История учит нас по меньшей мере тому, что хуже может быть всегда.
Она очень сильная. Я иногда боюсь.
Творческие люди довольно часто бывают эгоистами. Им нужно уединение, нужен порядок; в отношениях с людьми они часто ищут чего-то важного для себя
Смысл жизни таков, каким мы его выбираем и каким делаем, и если он никакой, то лишь потому, что никакие мы сами.
Честь это вопрос выдержки. Одни могут выдержать больше, другие меньше. Но рано или поздно все дают слабину.

Тащился офисный понедельник , и лезли идеи о наступающей в пятницу свободе . Несмотря ни на что, трудиться было неохота. Вопреки приказания старшего менеджера. Надо сказать, очень даже не отвратного мужика.
Страстно хотелось оказаться дома, предварительно раздобыть хорошего пивка , опционально - чего-то покушать. Мысль радовала с каждым часом все больше и больше, трудиться моглось через раз. Сбивали с рабочего ритма и сотрудники, обсуждавшие в курилке чей-то день рождения. Очевидно, поэтому настроение улетучилось окончательно.
Нет выхода, остается чего-нибудь такое зачудить.
Ну, придумал : схожу в магазинчик за сигаретами, пройдусь, ну а по ходу дела себя чем-то порадую. Лестничные пролеты, выход, и спешащий мегаполис - грязь, гуляющие, и похожие на меня манагеры, винтики, чудом оторвавшие свой зад и вышедшие в рабочее время наружу. Сколько их сидельцев с восьми до пяти .
Бегу в магазин : гуляю ...
Пришел, вот магазин. Приобрел что было надо, да и 0,5 пивка вдогонку. У крыльца устроился - распиваю напиток - кальмарами закусываю, покуриваю, вокруг посматриваю. И вот ведь бывает : стоит мужик, не торопясь, наслаждается, не нужно такому ни в какой офис возвращаться : живет как хочет. Просто Завидки берут.
Догадки полученные сильно задуматься заставили. Чего ради, вопрос, заниматься тем, чего терпеть не можешь?
Заспешил снова в офис, хотя стремление перестать мучиться даже стала больше.
Дожил с омерзением аж до пяти часов, и поковылял домой. Добираться довольно далеко , на метро и еще пять остановок троллейбусом. Несколько часов получается. А что делать? Если работа не на окраине, зарплата нормальная, а снять квартиру светит лишь в ораинных районах, ибо оклада чтобы жить в центре не хватит.
Метро порадовало - толпа, шум, и такое двадцать дней в месяц. Обруганный, приехал и вышел наверх ждать следующий транспорт. Долговато ждал, тоже не поместишься, едем не спеша , светофоры, заторы.
Тот же продолжительный путь завтра : поэтому просыпаться в шесть утра. Всегда организм хочет спать. Мысли вразброс. Ну, все тем же мучаются. По пути к дому, купил в магазинчике литру пива - притупить омерзение от работы и пирожок - заниматься готовкой нет желания, хоть уже и желудок побаливает.
Пришел, помыл руки, наскоро поел, и после залег перед телевизором. Показывали тоску, пощелкав пультом и отпив чуток пива, заснул. И все, с утра просыпаться, следующий глупый этап офисного существования.
На выходных прелесть что : выспаться аж до полного высыпания, сколько влезет посмотреть телевизор, пойти погулять. Прикинув, что приближается снова понедельник, кривишься с тоской, и гонишь назойливую мысль прочь.

Продолжение следует...

Люди порой уходят, даже если идти больше некуда.
Иные короли так похожи на своих шутов, что и ошибиться не трудно.
Больше дурных вестей он ненавидит тех, кто их скрывает.
Творческие люди довольно часто бывают эгоистами. Им нужно уединение, нужен порядок; в отношениях с людьми они часто ищут чего-то важного для себя
Красота человека начинает с его души, тела, одежды и заканчивается его делами.
Ключ от замка часто приводит в тюрьму!
Зачем ждать до утра? Начать новую жизнь можно и с вечера…

Любовь не всегда приходит по твоему желанию. Иногда это случается против твоей воли.
Зачем ждать до утра? Начать новую жизнь можно и с вечера…
Когда удача не с тобой, она против тебя
И у великих под ногтями бывает немного грязи!
Нельзя помочь тому, кто не хочет помощи.
Человек это безобидная снежинка, но лишь до тех пор, пока не пойдет снег…
Всё, что вы видите, всё, что вы слышите, всё… не то, чем кажется.

Как всегда медленно тащился офисный понедельник , да отвлекали мысли о будущей паре выходных . Но работать желания не было. Даже принимая во вимание нагоняи руководства. И ведь как бы и не глупого мужика.
Желалось оказаться дома, до этого приобрести пивка , может быть, немного покушать. Светлая идея радовала с каждым звонком телефона все больше, вкалывать удавалось все меньше. Плюс ко всему еще и соседний отдел, обсуждавшие в курилке позавчерашний юбилей. Надо ли говорить, что настроение навсегда ушло.
Как бы там ни было, остается чего-то этакое зачудить.
Во, изобрел - выйду в ларек как бы купить курева, проветрюсь, ну и попутно грусть-тоску чем-нибудь подслащу. Проходная, и душный родной город : машины, бомжи, и, конечно, похожие на меня офисные работники, костюмы, непонятно как оторвавшие свой зад и вышедшие в рабочее время на улицу. Сколько нас сидельцев с восьми до пяти .
Бегу среди них - мечтаю !
А вот и магазин. Купил за чем шел, и бутылочку пивасика вдогонку. Возле крылечка устроился , глотаю пивко ну и кальмарами закусываю, покуриваю, вокруг посматриваю. А бывает : стоит мужичок, в свое удовольствие, наслаждается, не нужно такому к коллегам возвращаться - живет без этого.
Мне - Завидки берут.
Заключения сделанные здорово озадачили. Для чего, вот в чем вопрос, сидеть над тем, что не нравится?
Побежал опять на работу, но идея послать все окрепла.
Просидел злобно аж до отбоя, и поковылял домой. Добираться довольно далеко , в метро, и еще четыре километров автобусом. Парочка часов выходит. А как быть? когда фирма не на окраине, оклад хороший, а снять квартиру выходит только на окраине, оттого что зарплаты чтобы жить рядом с работой не хватает.
В метро - не поместишься, вонища, и такое двадцать дней в месяц. Растоптанный, приехал и вышел наверх ждать следующий транспорт. Ожидал изрядно, и тоже давка, движемся со скоростью улитки , пассажиры заходят, движение затруднено.
Похожий по продолжительности путь завтрашним утром : почему просыпаться за два часа до восьми. Вечно хочется спать. Круги под глазами. Ну, все тем же мучаются. Подходя к жилищу, взял в ларьке 1 литр пивка - сбросить впечатления от работы и тошнотик - заниматься готовкой нет желания, плохо только что желудок начинает болеть.
Взобрался к себе, помыл руки, перехватил что бог послал, и потом упал перед голубым экраном. Вечером в программе ставят промывают мозги, поигравшись дистанционкой и отпив немного пивка, провалился в сон. Все, завтра будильник, следующий дурацкий цикл офисного существования.
В выходные приносят облегчение , спать полноценно до часу, сколько влезет посмотреть телевизор, пойти пошататься. Подумав что уже скоро мерзкий первый день недели, кривишься с унынием и прогоняешь пришедшую мысль подальше.

Дальше - интересней.

Все начинается с малого: один украл, второй это одобрил, третий им позавидовал… и пошел искать чтобы украсть.
Смысл жизни таков, каким мы его выбираем и каким делаем, и если он никакой, то лишь потому, что никакие мы сами.
Странно, я обещал сражаться до последнего за свою семью, но выполнить это обещание трудно, когда думаешь о семье.
Самое могущественное волшебство на свете — это любовь.
Говорят, что сны — это вторая жизнь, которая могла бы сделать жизнь — прелюдией к снам
Люди чести ради своих детей совершают такие вещи, которые им даже в голову не пришло бы делать ради себя самих.
Человек это безобидная снежинка, но лишь до тех пор, пока не пойдет снег…
Сила появляется от поражения, а не от побед.
Странно, я обещал сражаться до последнего за свою семью, но выполнить это обещание трудно, когда думаешь о семье.
Она очень сильная. Я иногда боюсь.
Репутация — это сказка, в которую верят взрослые.
Бывает, верность становится дерзостью…
Никто не может понять, мне нужно одно — не перекрывайте мне кислород.
ы нарушил 3 федеральных закона, когда покрошил его Ferrari. Поэтому многие ребята хотят перед тобой проставиться, и я в том числе.
Все начинается с малого: один украл, второй это одобрил, третий им позавидовал… и пошел искать чтобы украсть.